Дано: дві ємності – в одній вода, а в іншій розчин з прилипачем. Як з’ясувати, що де? «Елементарно!» – відповість кожен аграрій. Достатньо поставити на листок рослини дві краплі. Та, що тримається «кулькою» – вода.
Простими словами, вода прагне якнайменше контактувати з поверхнею, натомість завзято «тягнеться» догори. Це явище називається поверхневим натягом. І у води його коефіцієнт справді високий – в середньому 73 мН/м.
Смисл додавання до робочих розчинів ад’ювантів якраз і полягає у тому, щоб послабити поверхневий натяг води. Чим коефіцієнт поверхневого натягу менший, тим краще рідина розтікається по поверхні.
За міжнародним методом OECD вимірюємо поверхневий натяг розчину з концентрацією ПАР 0,1% (100 мл прилипача на 100 л води).
✅ Альфалип Екстра, РК (етоксилат нонилфенолу, 985 г/л) - 34,5 мН/м;
✅ Сігма, РК (поліглюкопіраноза етоксильована, 125 г/л) - 40,6 мН/м.
А тепер порівняйте:
✅ конкурент М, ВР (етоксилат-ізодециловий спирт, 900 г/л) - 62,0 мН/м;
✅ дистильована вода - 70,5 мН/м.
Правда, при концентрації 0,3 л/100 літрів води конкурент М все ж показав коефіцієнт поверхневого натягу на рівні 34,2 мН/м. Як бачите, для цього його довелося використати втричі більше, ніж Альфалипу Екстра.
