Ряд твердокрилі – Coleoptera
Родина коваликові – Elateridae
Поширений у Карпатах і Передкарпатті, по долинах річок досягає півдня степової зони України.
Шкідливість. Личинки всеїдні, але віддають перевагу хижацтву і сапрофагії, подекуди шкодять сільськогосподарським рослинам, особливо овочевим і коренебульбоплодам.
Морфологічні ознаки. Жук розміром 10-14 мм, самки більші й плескаті. Верх чорний, іноді надкрила жовті або буро-коричневі, верх має довге сіре опушення.
Передньоспинка опукла, трохи витягнута, блискуча, з дрібною пунктировкою, задні кути гострі, з тонкими кілями. Личинка – до 27 мм, плескато-циліндрична, червоно-коричнева, останній сегмент роздвоєний.
Біологічні особливості. Зимують личинки різних віків на глибині 30-40 см, заляльковуються на початку травня. Літ жуків збігається з цвітінням жита, на квітках якого вони часто концентруються у значній кількості. Самки відкладають яйця в ґрунт на глибину 3-5 см, у середньому до 300 штук кожна. Личинки відроджуються у червні і розвиток їх триває понад чотири роки. Вони віддають перевагу супіщаним і суглинистим ґрунтам. На полях сільськогосподарських культур у західних областях України іноді трапляються окремі осередки з щільністю до 2-3 екз. на 1 м2.
Заходи захисту.З агротехнічних прийомів велике значення має ретельна обробка просапних культур, рекомендується її приурочити до линяння, відкладання яєць або відродження личинок та їх заляльковування. Своєчасні дискування полів після зайнятих парів і ранніх зернових, культивація просапних у поєднанні з основним та напівпаровим обробітком ґрунту, боротьба з бур’янами забезпечують значне зростання смертності личинок та лялечок коваликів. Зяблевий обробіток, особливо глибока оранка, згубно діє на молодих жуків, які підготувалися до зимівлі в лялечкових колисочках.
Після багаторічних трав, особливо бобово-злакових сумішок культурних пасовищ Полісся та західного Лісостепу, а також у зрошуваних зерно-трав’яних сівозмінах Степу, де частіше трапляються осередки відносно високої щільності дротяників, рекомендується дискувати в 2-3 сліди дисковою бороною на глибину 8-10 см. Основний обробіток після цього проводять полицевим плугом, культиватором-плоскорізом або чизелем. Після підкошування трав доцільно провести боронування зубовими або голчастими боронами. Для запобігання формуванню значних осередків високої щільності дротяників у зрошуваних сівозмінах потрібно вирівнювати поверхню поля, дотримуватися режимів зрошення, що запобігатиме тривалому застоюванню води у пониженнях рельєфу. Кількість дротяників та інших ґрунтових шкідників значно зменшується після внесення в ґрунт аміачної води чи безводного аміаку, а також калійної селітри.
Як правило, перелічених заходів цілком достатньо для нейтралізації шкідливості дротяників на колосових культурах. Якщо ж чисельність личинок досягає або перевищує економічний поріг шкідливості (у степовій і лісостеповій зонах – не більш як 1-1,5 екз/м2, у Поліссі – не більш як 3-4, на злакових до сівби – 10-15, на кукурудзі – 2-3 екз/м2), захист культур забезпечується обробкою насіння інсектицидами (СуперБізон, Командор).
При більш високій щільності проводять внесення гранульованого суперфосфату з інсектицидами. На торф’яних ґрунтах Лісостепу і Полісся, де щільність дротяників перевищує 30 екз/м2, рекомендується застосовувати приманювальні посіви вівса або жита насінням, обробленим інсектицидами (СуперБізон, Командор), за два – три тижні до сівби кукурудзи або садіння розсади овочів. Норма сівби такого насіння – 20-25 кг/га.
