Збудником є гриб Tilletia controversa Kuehn.
Поширення. Крім озимої пшениці, Т. controversa уражує дикорослі злаки (за винятком пирію). На ярій пшениці хвороба не виявлена. Поширена переважно в західних областях України.
Шкідливість. Карликова сажка більш шкідлива, ніж тверда. Уражені посіви практично не дають врожаю.
Ознаки ураження. За зовнішніми ознаками хвороба дуже схожа з твердою сажкою, але відрізняється від неї біологічними та екологічними особливостями. У хворих рослин виявляються симптоми карликовості, вони дуже кущаться, утворюючи до 30 стебел і більше. Довжина таких стебел, як правило, в 2-4 рази менша, ніж у здорових рослин. Уражений колос щільніший, вкорочений, іноді не виходить з піхви верхнього листка, у деяких випадках на високому агрофоні спостерігається галуження колоса.
Теліоспори кулястої форми, діаметром 19-27 мкм. Оболонка їх коричнева, з добре вираженою сітчастістю. Життєздатність зберігають до 7-9 років.
Розвиток хвороби. В період збирання пшениці сажкові мішечки руйнуються, теліоспори за спорюють насіння та осипаються на ґрунт. Спори карликової сажки проростають тільки на поверхні ґрунту.
Для проростання спор та утворення інфекційного міцелія необхідна температура від 0˚С до +5˚С протягом 3-5 тижнів та слабке освітлення (100-150 лк). Зараження озимої пшениці відбувається у поверхні ґрунту в момент появи сходів і до початку виходу в трубку.
Збудник системно розвивається в інфікованій рослині і досягає зав’язі. По мірі розвитку міцелій в колосі трансформується в темні щільні фрагменти, з яких в подальшому формуються теліоспори.
Джерела інфекції. Заспорене насіння, ґрунт. Резерваторами інфекції можуть бути також дикі злаки. Зараження рослин відбувається до початку виходу в трубку, особливо на площах з мілким загортанням насіння.
Заходи захисту. Високоефективним є дотримання сівозміни; відмова від дуже ранніх строків посіву; протруювання насіння (Венцедор, Діксіл Ультра); знищення злакових бур’янів – резерваторів інфекції.
