Збудник - дводомний гриб: на пшениці - Puccinia graminis Pers. f. sp. tritici Erikss. et Henn, на житі – P. graminis Pers. f. sp. Secalis Erikss. et Henn., на ячмені – P. graminis Pers.f. sp. secalis f. іsp. tritici Erikss. et Henn.
Поширення. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Зустрічається повсюди, найбільш шкідливий у західних областях.
Шкідливість стеблової іржі полягає в порушенні водного балансу, при сильному розвитку хвороби. Недобір урожаю може становити 60-70%.
Ознаки ураження. Уражує листки, піхви, стебла, остюки і колосові лусочки, де спочатку утворюються іржасто-бурі порошисті подушечки, які зливаються в довгасті лінії з урединіопустул. У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій та поряд з ними з’являються чорні випуклі телії, які також зливаються в суцільні лінії. У збудника стеблової іржі ідентифіковано понад 300 фізіологічних рас.
Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею посіви та злакові бур’яни.
Розвиток хвороби. Навесні теліоспори проростають у базидію з базидіоспорами. Останні уражують листки проміжних рослин-живителів (барбарис, магнолію), на яких утворюються спермогонії зі спермаціями та еції з еціоспорами. Еціоспори уражують рослини злакових, даючи початок розвитку урединіоміцелію з урединіоспорами. За вегетацію спостерігається кілька урединіогенерацій, що зимують на рослинних рештках, стерні.
Обов’язковою умовою проростання урединіоспор є наявність крапель дощу чи роси. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби +21…+25°С.
Заходи захисту. Впровадження стійких сортів; знищення проміжних господарів, злакових бур’янів; збалансоване підживлення, що включає елементи фосфора та калія; посів зернових злакових культур в оптимальні строки; обробка посівів фунгіцидами (Альфа-Тебузол, Фенікс, Фенікс Дуо).
